Маленькие трагедии (1980)

«Кам'яний гість» — п'єса з циклу «Маленькі трагедії» російського письменника О. С. Пушкіна, написана в період «болдінської осені». П'єса екранізована.

«Маленькі трагедії» — цикл коротких п'єс для читання російського поета О. С. Пушкіна, написаний ним у 1830 році в Болдіні. Він складається з чотирьох творів: «Скупий лицар», «Моцарт і Сальєрі», «Кам'яний гість» і «Бенкет у чуму».

Анна Ахматова писала, що «можливо, ні в одному з створінь світової поезії грізні питання моралі не поставлені так різко, як в „Маленьких трагедіях“ Пушкіна».

«Труна́р» (рос. Гробовщик) — повість російського письменника Олександра Пушкіна з циклу «Повістей покійного Івана Петровича Бєлкіна», написана у 1830 році і видана у 1831 році.

«Моцарт і Сальєрі» — друга за авторським рахунком «маленька трагедія» російського поета Олександра Пушкіна. Задумана і попередньо накидана в селі Михайлівському в 1826 році. Написана в надзвичайно плідний період, відомий в пушкінознавстві під назвою Першої Болдінської осені — в 1830 році. Вперше опублікована наприкінці 1831 року в альманасі «Північні квіти на 1832 рік». З невеликими змінами п'єса в 1872 році була використана М. А. Римським-Корсаковим як лібрето однойменної опери.

Заснована на однієї з численних чуток, породжених ранньою смертю В. А. Моцарта, «маленька трагедія» Пушкіна сприяла значному поширенню та вкоріненню в масовій свідомості міфу про причетність до неї композитора Антоніо Сальєрі, ім'я якого в Росії стало прозивним.

«Бенкет у чуму» (рос. Пир во время чумы) — четверта з маленьких трагедій російського поета О. С. Пушкіна, створених у Болдінську осінь.

Український переклад М. Т. Рильського вийшов в 1927 році в однотомнику «Вибраних творів» харківського видавництва «Книгоспілка».

«Скупий лицар» — одна з «маленьких трагедій» російського поета Олександра Пушкіна, написана в болдінську осінь 1830 року.

«Єгипетські ночі» (рос. Египетские ночи) — незавершена повість російського письменника Олександра Пушкіна, опублікована після його смерті в журналі «Современник» (№ 8 1837 рік). У тому вигляді, який реконструюють пушкінознавці, містить великі віршовані уривки, відсутні в рукописі. Це єдиний твір Пушкіна, де проза так тісно переплітається з поезією.