Сергій Лисецький

Український кінооператор, кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України. Учасник Німецько-радянської війни. Нагороджено орденами Слави, «За мужність», Вітчизняної війни, медалями. 1956 року закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (майстерня Леоніда Косматова, Анатолія Головні). Від 1956 року працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Член Національної спілки кінематографістів України (1963). Президент Гільдії кінооператорів України. Викладав в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (від 2002 — професор кафедри кінотелеоператорства). Кінооператор-постановник кінокартин: «Ми, двоє мужчин» (1962, реж. Ю. Лисенко), «Наймичка» (за однойм. поемою Т. Шевчен­ка та оперою М. Вериківського; 1963, реж. І. Молостова, В. Лапокниш), «Перевірено – мін немає» (1965, реж. Ю. Лисенко, З. Велимирович; диплом Мкф у м. Пула, Югославія, нині Хорватія, 1965), «Театр і поклонники» (реж. І. Молостова; відзнака ви­ставки «Експо-67», м. Монреаль, Канада, 1967), «Лелейська гора» (реж. З. Велимирович; приз Мкф у Пномпені, 1969; обидві – 1967), «Де 0-42?» (1969, реж. О. Ленціус), «Лаври» (1972, реж. В. Гор­пенко; приз за кращу оператор. роботу Респ. кінофестивалю «Лю­дина праці на екрані», м. Жданов, нині Маріуполь Донец. обл., 1973), «Переходимо до любові» (1975, реж. О. Мішурін, О. Фіалко), «Спокута чужих гріхів» (1978, реж. В. Підпалий; приз Всесоюз. конкурсу кольор. філь­мів за кращу оператор. роботу, Москва, 1979), «Платон мені друг» (1980, реж. В. Шкурін, співоператор). Реж.-оператор філь­мів: «Одвічне» (1970), «Майстри» (приз за кращу оператор. роботу Респ. кінофестивалю «Людина праці на екрані», Жданов, 1973), «Троїсті музики» (приз 5-го Вкф телефільмів у Ташкенті, 1973; обидва – 1971), «Автопортрет» (1972; приз 6-го Вкф телефільмів у Тбілісі, 1975; усі – співреж.), «Сонячне коло» (1974; 1-й приз Респ. фестивалю докум. фільмів, Суми, 1974), «Пре­людія долі» (1984, співоператор; приз за кращу муз. кінокартину Респ. кінофестивалю «Людина праці на екрані», Жданов, 1985), «Кобзо моя» (1989), «Кобзарські мандри» (1990), «Кубанські козаки. А вже літ двісті» (1991, співреж.), «Євгенія Мірошниченко» (1992), «Бельгійські зустрічі» (1993), «Невідомий Перл-Хар­бор під Полтавою» (1994, співреж.).